Жовтень і листопад 2023 року відібрали багато відомих акторів та музикантів, додавши в і без того меланхолійну осінь ноти справжньої хандри. Ті, хто рятувався від неї бозна-яким за рахунком переглядом нескінченних «Друзів» (Friends), вже не зможуть не асоціювати цей період зі смертю актора Метью Перрі. У той час як ті, хто в 1990-х виросли на «Каламбурі» будуть дивитись його вперше теж зовсім іншими очима через смерть легендарного актора і клоуна Сергія Гладкова. На перший погляд ці дві смерті не дуже схожі, хіба що у обох випадках померли актори.

Однак ця стаття не забарилася аж настільки, щоб бути першим поглядом. Після того як всі некрологи, конспірологічні статті та пости в соцмережах вже написані, світ в таких випадках залишається трохи іншим. А все тому, що перша смерть в лавах сталого колективу, який сприймається частиною глобальної культури, б’є у найбільш болючі точки колективного несвідомого. Які саме і як з цим боротися — поговоримо, ввімкнувши перед тим пісню, яка на мою думку підійде якомога краще (і ще буде згадана).

Сергій Гладков — маска попереду обличчя

Сергій Гладков, якого не стало 19 жовтня 2023 року, уже давно не з’являвся на екранах та сцені, крім особливих випадків. Майже всі ці виключення були пов’язані з образом Мужика. Створений ще задовгодо легендарного скетчкому «Каламбур», перша серія якого вийшла у 1996 році, Мужик був живим підтвердженням постулату Роуена Аткінсона, що в своєму нутрі людина має лише один достеменно смішний образ.

Звісно, великий британець якій відіграв десятки складних комедійних ролей трохи лукавить, однак не зовсім. Його власний досвід як Містера Біна дійшов до того, що якщо люди впізнавали його на вулиці, то досить рідко проводили паралелі, в кращому випадку констатувавши “дуже схожий”. Персонаж давно став жити власним життям, залишивши актора якщо не в спокої, то принаймні в тіні. Точно так само Сергій Гладков, який був ледь не обличчям яке першим приходило на згадку з усього «Каламбуру» ймовірно найбільш рідко мав проблеми з впізнаваністю на вулиці. Істотна кількість глядачів лише методом виключення виділяли його ролі в інших скетчах передачі. Тим не менше, один раз ідентифікувавши Гладкова, сплутати його з кимось іншим вже не виходило, ані в «Каламбурі», ані поза ним.

А поза ним за плечима актора та клуона було насичене і різноманітне життя. Випускник Одеської політехніки за спеціальністю машинобудівництва та робототехніки ще студентом зрозумів що його справжнє покликання — пантоміма, тож освіта харків’янина була швидко доповнена профільними акторськими та режисерськими курсами. Перші варіанти знаменитого Мужика на сцені почали з’являтись у 1985 році, а той варіант, який глядач полюбив трохи згодом — у 1987 році. З 1991 року Гладков почав епізодично з’являтись на телебаченні та в кіно, однак поза «Каламбуром» глядач згадає його у якості актора хіба що у дитячому фільмі «Тринь-Бринь» (1994) та кількох появах в легендарних «Масках-Шоу» (1991-2006).

Саме на зйомках кількох серій останнього він вперше зустрів тандем Юрія Стицьковського та Олексія Агоп’яна. Гладков став місточком між двома коміками та власним колективом «Магазин Фу», до складу якого також входили Вадим Набоков та Тетяна Іванова. Саме ці п’ять людей стали рушієм «Каламбуру» не тільки в кадрі, а й поза ним — всі приймали участь у розробці сценарію, створенні костюмів та реквізиту, однак Гладков за кадром був чи не на другому місці після режисера-постановника Стицьковського.

Машинобудівне минуле зробило Гладкова експертом з аудіоапаратури, тож він посів місце звукорежисера всіх більш як 150 серій проєкту. Звукові знахідки, які тепер неможливо відділити від «Каламбуру», але які ви гарантовано чули багато де за межами проєкту стали однією з візитівок програми. По її закінченні Гладков переважно порвав з акторством і до самої смерті засів за пульт звукорежисера, зокрема багато співпрацюючи зі Стицьковським («Дружна сімейка», «Один в новорічну ніч»). Творінням Гладкова на цьому етапі став анімаційний спін-офф «Каламбуру» — S.O.S., де він був не тільки звукорежисером, а ще й продюсером та сценаристом.

Як вже було сказано, до улюбленого образу Гладков періодично повертався, ненадовго з’являючись на фестивалях кіно та гумору, на кшталт ВІННИЦіЯнського, де разом з Набоковим та Івановою отримав у 2009 році «Золотого Летючого Слона» за ту саму рубрику «Село дурнів».

У 2020 році Гладков чи не востаннє з’явився в кадрі, частково навіть в образі. Веб-серіал «Каламбур. Зустріч випускників» було зафільмовано в рамках підготовки до 25-ліття серіалу в умовах COVID-19, тож усі п’ятеро акторів передачі зустрілися з її продюсером Юрієм Володарським в форматі відеоконференції. Наразі ці відео прибрані з офіційного каналу (сподіваємось, тимчасово).

Про те, що Гладков помер від довгої хвороби, стало відомо з офіційної сторінки ще однієї зірки «Каламбуру», Вадима Набокова. Через кілька днів він також повідомив про сумнівні намагання російських журналістів щось довідатись про життя Сергія Гладкова.

Метью Перрі — майстерно грати себе на екрані та в житті

Про Метью Перрі, зірку серіалу «Друзі» (Friends) у нас виходив окремий некролог. Де ми, тим не менш, забули написати про безпосередній стосунок актора до відеоігор. Перрі обожнював в них грати, особливо у франшизу Fallout. Тож у 2010 році не пройшов повз, коли йому довірили озвучити головного антагоніста Fallout: New Vegas, Бенні.

Також з тих пір стала відома причина смерті актора — індивідуальна реакція на кетамін, який скоріше за все був виписаний Перрі як знеболювальне. Крім кетаміну він не вживав алкоголю та наркотиків вже 19 місяців, про що також свідчать результати розтину.

Ще досить цікаво, що так само як і Гладков, у 2021 році Перрі приймав участь у одноразовій “зустрічі випускників” Friends: The Reunion. Цей факт не одразу впав мені в око, але на момент коли це сталося, асоціації уникнути було вже складно. Смерті Гладкова і Перрі ніби вписуються в одну систему координат і не лише тому що беззаперечно вразять приблизно одне й те саме покоління глядачів, яке виросло на працях цих акторів. Тут можна і потрібно копати трошки глибше.

Був би разом з нами Джон Леннон…

Учасник легендарних The Beatles Джон Леннон помер у 1980 році, тобто 43 роки тому. Тим не менш, увага до його персони не просідала ані на рік, а цьогоріч навіть пожвавилась. Майже одночасно з анонсом трисерійного документального проєкту від Apple TV+, John Lennon: Murder Without a Trial, легендарні «Бітли» випустили, як стверджується, останню пісню в повному складі.

Now and Then довгий час існувала лише в демо-версії, яка зберігалася в єдиній копії у вдови Леннона, Йоко Оно. Врешті решт, Оно передала запис Полу МакКартні, який разом з двома іншими членами групи, Джорджем Гаррісоном та Рінґо Старром намагались реанімувати цей запис у 1995 році. Втім, якість запису залишала бажати кращого і попри всі зусилля, пісня так і не побачила світ.

Несподіваним спасінням “останньої пісні The Beatles” став відомий новозеландський режисер та палкий шанувальник колективу, Пітер Джексон. Його документальний серіал The Beatles: Get Back оселив в серцях МакКартні і Старра (Гаррісона нема з нами з 2001 року) надію на те, що пісню все ж вдасться реанімувати за допомогою новітніх технологій у відновленні звуку. Так і сталося. Фінальна пісня була результатом кропіткої праці і збирання матеріалу по крихтах: до партій Леннона та Гаррісона, записаних відповідно у 1977 та 1995 рр., додалися ще архівні матеріали 1966-1969 рр., а також новий внесок від МакКартні та Старра.

3 листопада 2023 року світ побачив також кліп на пісню, який за подібним принципом склав по крихтах все той же Джексон. До нових кадрів з ще живими “бітлами” він додав досі небачені кадри, серед яких домашнє відео Гаррісона, записи 1995 року і навіть дещо від першого барабанщика гурту, офіційного п’ятого “бітла”, Піта Беста.

Те, що результати зібрано з залишків видно, якщо пригледітись, однак світ побачив нову пісню і кліп від The Beatles, а це головне. Реакція публіки однозначно була позитивна, адже нова пісня потрапила в чарти, де в багатьох країнах посіла перше місце.

Цікаво, що сам по собі метод “воскресіння” непочутого матеріалу не є новим. Приблизно так само доводилось працювати гурту Queen над останнім альбомом, Made in Heaven, того ж таки 1995 року. Трохи детальніше я вже писав про це тут, як і про не менш аналогічний випадок нової пісні за участі померлого соліста Фредді Мерк’юрі — Face it Alone, яку світ побачив у 2022 році.

Є ще один приклад, який я особисто не можу не згадати в цьому асоціативному ряду. 26 травня 2022 року я писав про смерть Ендрю “Флетча” Флечтера з гурту Depeche Mode, який є першою втратою серед усіх, хто був в складі гурту. Його участі нема у новому альбомі Memento Mori. І саме в ньому втрата колективу, який вперше за всю історію став дуетом, відчувається особливо чітко і робить новий доробок дійсно особливим.

Усе потрохи зникає… Звикай.

Отже, що об’єднує Сергія Гладкова, Метью Перрі, Джона Леннона, Фредді Мерк’юрі та Ендрю Флетчера? Всі п’ятеро першими пішли у небуття зі сталих колективів, які сформували наше бачення сучасного світу. І це дійсно цікаве явище, адже з кількома поколіннями воно залишається моментом переходу. Для когось у доросле життя, для когось у старість, а для когось… у світ, де смерть не щадить нікого.

І здавалося б, кому як не українцям в нинішніх умовах звикати до цього, але ж кожен раз подібні випадки все одно відділяють твоє минуле від  теперішнього. В українського гурту «Танок на Майдані Конґо» (ТНМК) є чудова пісня на цю тему. Хоча називається вона «Фідель» і одним з центральних образів пісні дійсно є кубинський диктатор Фідель Кастро, пісня де факто зовсім не про нього, а про зростання на образах тих чи інших людей. Серед згаданих у пісні — Брюс та Брендон Лі, Боб Марлі, Тупак Шакур, Гантер С.  Томпсон, все той же Джон Леннон…

Окреме місце в цьому ряду займає згадка українського телеведучого та музиканта Ігоря Пелиха, який загинув у автокатастрофі, у віці 35 років, у 2009 році. Як стверджують самі ТНМК, саме з нього почалася традиція на певних етапах додавати до цієї пісні все нові і нові імена.

Втім, навіть в тих виступах де цього не сталося, є певне memento mori. Ось, наприклад, виступ 2013 року з оркестром представляє комік Сергій Сивохо, якого теж не стало 17 жовтня 2023 року.

Певне, у коментарях хтось згадає, що негідно співставляти фігури такого масштабу як Мекр’юрі, з такими людьми як Сергій Сивохо. Та я цього і не роблю. А от що я можу зробити і зроблю, то констатую, що саме я зростав на всіх вищезазначених людях. Моє і ваше особисте відношення до них в цій ситуації не таке важливе, як їх факт прив’язаності в нашій пам’яті до цілих епох.

Навіть ті, хто жодного разу не дивились «Друзів», знають цей серіал як символ покоління і от, він остаточно в минулому, бо без Метью Перрі вже не те. Навіть ті, хто не дуже полюбляв «Каламбур», знали образи Сергія Гладкова і без них той «Каламбур» вже важко уявити. Але з іншого боку, через 43 та 31 рік після своїх смертей відповідно, Джон Леннон та Фредді Мерк’юрі досі здатні на нову пісню, а добра посмішка Ендрю Флетчера виглядає поміж рядків нових пісень Depeche Mode.

Бо культура — це основне, через що люди сприймають плин часу. Подумайте, що перше приходить в голову при згадках про Давні Грецію та Рим. Правильно, з істотною вірогіндістю це будуть статуї того періоду (які, між іншим, виглядали в ті часи зовсім по-іншому, бо були ще й пофарбовані). 1940-ві роки це для багатьох людей хроніка Другої Світової та Гамфрі Боґарт, а 1990-ті неодмінно будуть у якості VHS.

Стосовно останнього: в якості простого і цікавого пост-скриптума, ось вам невеличка подорож у часі, яку мозок спочатку навіть сприймати відмовиться (і це є нормально). Цим кадрам рівно 30 років і так вийшло, що вони… зафільмовані в HD.

З одного боку, одразу ж кидається в очі, що 1993 рік був вже давно, а з іншого… Чи так ці люди відрізняються від нас з вами? У них теж вже немає Джона Леннона та Фредді Мерк’юрі, але Метью Перрі їм ще рік як буде не дуже відомим. Ще на місці башти-близнюки Всесвітнього торгового центру, але все, що ми звикли бачити з зерном кіноплівки тут виглядає так, ніби його зафільмували на телефон вчора.

Наша пам’ять ніколи не буде в HD, але від того вона не менш цінна.